Ця дівчина не проста так, Маруся.
Це - голос наш.
Це - пісня.
Це - душа.
За переказами, Маруся Чурай народилася в 1625 (за іншими версіями — у 1628 або 1629) році в сім'ї козацького сотника Гордія, який був одним із провідників антипольського повстання. Після смерті батька, котрий був одним зі старшин під час Повстання Острянина та у 1638 році, як бунтівник спалений на багатті у Варшаві, залишилася жити з матір'ю в Полтаві. Їхній будинок стояв на березі Ворскли, неподалік Хрестовоздвиженського монастиря, що зберігся досі.
В юності дівчина мала багато залицяльників, серед
яких був молодий козак Іскра Іван Якович, але своє серце вона віддала Грицю
Бобренку (за іншими версіями — Гриць Остапенко), сину хорунжого Полтавського
полку, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини у 1648 році
Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутись. Дівчина чекала на нього 4 роки.
Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо
покохав іншу, Ганусю із заможної полтавської сім'ї. Зраджена дівчина не витримала
втрати та вирішила отруїти себе зіллям, що вона таємно взяла у місцевої
бабусі-відьми, але яке ненароком випив Гриць.
Улітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти,
але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван
Іскра. Текст універсалу: «В розумі ніхто не губить, кого щиро любить. Отже, і
карати без розуму не доводиться, а тому наказую: зарахувати голову полтавського
урядника Гордія Чурая, відрубану ворогами нашими, заради чудових пісень, що
вона їх складала. Надалі ж без мого наказу смертних вироків не здійснювати.
Марусю Чурай з-під варти звільнити». Для покути дівчина ходила на прощу до
Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла у віці 28 років, не
перенісши смерті коханого (за іншими даними — в 1652 році у Полтаві від сухот
невдовзі після амністії або стала монашкою якогось з українських монастирів).
Немає коментарів:
Дописати коментар