Священні Крути

Кладу букетик квітів у траву,

Зринають хлопців погляди прощальні...

І бачу Крути, Крути наяву...

І січень той, що був для них останній...

У бій ішли безвусі хлопчаки,

Не знали, чи залишаться живими.

Кружляли чорні ворони-птахи

Над головами дуже молодими.

Ішли на смерть... Ішли на вірну смерть...

Чотирнадцять молодшому минало.

Упав на захололу рідну твердь,

Аж Україна з болю застогнала.

Навколішки він мить якусь стояв,

Струмочок лився із грудей хлопчини.

Із сил останніх гордо заспівав:

«Не вмерла ще... не вмерла... Україна».

За що? За що? За чий пекельний гріх?

Всі, як один... Кому смертей цих треба?

І багряніє ніжно-білий сніг,

І очі хлопців дивляться у небо.

Іванку! Павле! Юрчику! Синки!

Хто в долю вашу замішав отрути?

Вам би просити дівчини руки...

Злощасні Крути, чи... священні Крути?

Ридало небо і крутився сніг,

А вітер пестив лагідно чуприни...

Схилялась Батьківщина їм до ніг,

До ніг дітей — Героїв України.